9 грудня в стінах ЗОКМ ім. Т. Легоцького відбулась дуже цікава публічна лекція від Павла Миколайовича Худіша – к.і.н., доцента каферди АЕК УжНУ, лектора Claims Conference University Partnership Program in Holocaust Studies. Тема сьогоднішньої нашої лекції: «Після геноциду: соціальна історія вцілілих у Голокості євреїв у Закарпатській Україні». Така тема обрана не випадково, адже саме 9 грудня 1948 року Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду й покарання за нього. Ухвалення документа стало, зокрема, наслідком Другої світової війни й тих масових злочинів, які були скоєні під час неї.
Нажаль, як відомо, явище геноциду не оминуло території Закарпаття в часи ДСВ, що особливо відчула на собі єврейська спільнота краю. Тому саме про євреїв, їх долі після війни та ті нові обставини, в яких людям довелось жити, ми і говорили на сьогоднішній лекції.
Оскільки Павло Худіш займається цією проблематикою вже тривалий час, він продемонстрував всім присутнім цікаві сторінки історії краю. І що особливо цікаво, історія ця була відображена в конкретних іменах, конкретних долях, конкретних біографіях, що в особливий спосіб, дозволило слухачам зацікавитися оповіддю. Йшлося про тих, кому вдалося вижити після війни, втекти чи уникнути трагічної долі в концентраційних таборах, куди і як вони, у висновку, поверталися, як чином складалася їх подальша доля – що їли, де проживали, де працювали, як відстоювали свою власність і як вибудовували нові взаємовідносини з новою владою та новим суспільно-політичним устроєм. На останньому Павло Худіш, робить особливий акцент, звертаючи увагу на специфіку так званої «агентності», тобто спроб окремих людей, чи групи, вижити в нових реаліях та «вписатися» до існуючих норм.
Коли мова йде про повернення вцілілих євреїв з таборів назад на Закарпаття, то йдеться про приблизно 15 тис. осіб, яким вдалося це зробити. Але більшість із них, невдовзі, повернувшись додому, покидають Закарпаття, через що на місцях, залишилась набагато менша їх частка. В Ужгороді, до прикладу, це цифра в 86 – 89 осіб, хоча до війни, за різними даними, вони складали понад 25% населення міста. І саме про їх долю в післявоєнні роки, ми і говорили на нашій лекції.
Таку тему ми вважаємо надзвичайно актуальною, що було помітно і серед присутніх слухачів, котрі активно ставили питання і навіть доповнювали лектора по деяким аспектам теми, за що окремо і дякуємо краєзнавцю Яношу Мешко. І не дивлячись на похмуру погоду, гостей дійсно було чимало. Що і не дивно, адже подібна тема, зачіпляє найстрашніші сторони людської природи. Зайвий раз про них згадувати, звісно ж, не хочеться, але разом з тим, всі ми добре розуміємо, що лише пізнаючи себе, своє минуле, навіть з такими страшними його сторонами, ми здатні адекватно рухатися в майбутнє, оминаючи подібного трагізму.
Тому дякуємо всім хто до нас сьогодні завітав, хто так щиро цікавиться історією нашого краю і відвідує наш музей. І, звісно ж, окрема подяка самому Павлу Худішу, за його невтомну роботу, глибокі дослідження та вагомі результати, і за те, що популяризує свої напрацювання у співпраці з нашим музеєм!
Михайло Лесів,
завідувач відділу науково-освітньої роботи.
