16 грудня, в Міжнародний день чаю, в стінах ЗОКМ ім. Т. Легоцького, відбулась дуже цікава і жвава лекція-обговорення на тему «НадзвиЧАЙНИЙ край: минуле та сучасність чайних традицій Закарпаття».
Саме 16 грудня 1773 року увійшло в історію під гучною назвою «Бостонське чаювання». Це мітинг колоністів США, які виступали проти тиску з боку уряду, який призвів до знищення британського чайного вантажу. Ця обставина зіграла велику роль, ставши точкою відліку Американської революції. В цьому і полягає головна мета Міжнародного дня чаю – у боротьбі з численними проблемами чайної галузі. Завдання свята – зробити так, щоб подібні трагічні події не повторилися сьогодні, в XXI столітті. Також International Tea Day з'явився у списку неофіційних міжнародних свят, щоб акцентувати увагу громадськості на позиціях співробітників чайного виробництва і споживачів продукту.
Перед початком лекції, виступила директорка музею Ольга Шумовська, яка підкреслила важливість і цікавість таких заходів, бо про ту ж каву ми вже знаємо дуже багато, її закарпатці вживають щоденно, а в нашому музеї цій тематиці навіть представлена постійна експозиція «Кава на жорнах століть», а от про чайні традиції ми знаємо доволі вдало. До слова, тезу директорки про цікавість теми, підтвердив і факт великої кількості гостей, які завітали на лекцію.
На початку виступив Михайло Лесів – завідувач відділу науково-освітньої роботи ЗОКМ ім. Т. Легоцького, який зробив невеличкий огляд того, яке місце займав чай серед культури ужгородців в період Австро-Угорщини та Чехословаччини. Так, до прикладу, в газеті «Ung» (Ung, 1913. január-június (51. évfolyam, 1-27. szám)1913-01-01/1. Szám) ми зустрічаємо пряму згадку про чаї — «teák» у рекламному або торговому контексті. Це надзвичайно важливо: газета фіксує реальну економіку міста, те, що продавалося і купувалося щодня.
Також один із найпереконливіших типів джерел — це візуальні свідчення. У підписах до ужгородських поштівок початку ХХ століття ми бачимо прямі формулювання: «kávé-tea», або навіть «kávéház és teaház». Наприклад поштова листівка з Ужгорода за 1939 рік з колекції Magyar Kereskedelmi és Vendéglátóipari Múzeum, має назву «Ungvár. A sarkon kávé-tea szaküzlet (Унгвар. На розі спеціалізований магазин кави та чаю). Це означає, що чай не був випадковим або екзотичним напоєм, а входив до стандартного асортименту міських закладів поряд із кавою і користувався значним попитом серед містян.
А от про безпосереднє вирощування чаю в світі і зокрема на території Закарпаття розповіла Неля Михайлівна Жулканич - доктор історичних наук, професор, професор кафедри модерної історії України та зарубіжних країн факультету історії та міжнародних відносин ДВНЗ УжНУ. Вона розповіла про історію вирощування чаю в «традиційних країнах», таких як Китай, Індія, Цейлон тощо. А також про те як цю практику згодом перейняла Європа. Так, ми довідалися про найдавнішу діючу чайну плантацію і фабрику в Європі, котра розташована на Азорських островах, архіпелаг, яким керує Португалія. Тут чайна фабрика безперервно діє ще з 1883 року. Також йшлося про подібні практики в Англії, Шотландії, Швейцарії, Італії, Франції тощо.
А що найцікавіше, ми дізнались як і коли чай почали вирощувати на Закарпатті. Так, в 1949 році за вказівкою Йосипа Сталіна вчені Радянського Союзу працюють над створенням умов для вирощування південних тропічних рослин на півночі, а північних рослин – на півдні. На Закарпатті відомий академік Віктор Сочава очолює вирощування цитрусових, чайних рослин та евкаліпту. З усього переліченого приймається лише чай. Чайна плантація на Червоній Горі, неподалік від Мукачева розкинулась на 50-ти гектарах, планують збільшити її площі до 1000 гектарів, але в кінцевому результаті на цьому місці починають вирощувати виноград.
Зараз єдина в Україні чайна плантація перебуває на межі зникнення. Якщо у 60-х роках минулого століття тут на схилах збирали до 1300 кг чайного листя з гектара, то тепер двічі на рік ледь збирають до чотирьох кілограм. Ще недавно ця ділянка носила статус єдиної в Європі і найпівнічнішої плантації чорного чаю в світі, але, коли чайні кущі почали висаджувати в Англії, Шотландії та Німеччині, статус закарпатської плантації понизився. Зараз цією плантацією, на власному ентузіазмі займається Максим Малигін з Києва, який приїздить сюди декілька разів на рік, щоб доглядати за чайними кущами, яких тут збереглося всього 330-360 штук.
Тема лекції викликала жвавий інтерес у публіки та цікаве обговорення: який чай рекомендувати туристам, який чай є найкращим для вживання, які існують його сорти, які перспективи в Закарпаття, яке по суті, має єдину чайну плантацію на всю країну тощо. Тож ми щиро дякуємо нашим гостям за таку активність, за те, що завітали до нас, і за те, що разом з нами намагаються досліджувати цю тематику, перспективи подальшого її вивчення від цього зростають в рази. Тож п’ємо чай, вивчаємо свою культуру і примножуємо її!
Михайло Лесів,
завідувач відділу науково-освітньої роботи.
