У третій четвер травня в Україні традиційно відзначають День вишиванки – свято, покликане зберегти та популяризувати давні народні традиції створення і носіння українського вишитого одягу. Вишиванка є не лише елементом національного строю, а й важливим символом української культури, духовності та історичної пам’яті народу. Упродовж століть українці вкладали у вишиті орнаменти особливий зміст, передаючи через них уявлення про світ, побажання добробуту, захисту та родинного щастя. Саме тому сьогодні вишиванка залишається невід’ємною частиною української ідентичності та одним із найвпізнаваніших символів нашої держави у світі.
З нагоди свята хочемо ознайомити вас із двома цікавими експонатами із фондів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. Це чоловічі вишивані сорочки, які походять із різних куточків України та яскраво демонструють багатство регіональних традицій української вишивки.
Одна із сорочок потрапила до музейної збірки у середині ХХ століття з тодішнього Дніпропетровського державного історичного музею. Датується вона ХІХ століттям і є цінним зразком традиційного народного одягу Наддніпрянщини. Сорочка виготовлена з домотканого полотна, що свідчить про використання традиційних способів виробництва тканини у селянському побуті. Комір оздоблений плетеним орнаментом, а пазуха вишита гладдю та хрестиком. Особливої уваги заслуговують широкі рукави, шви яких з’єднані декоративним хрестиком. Вишивка має геометричний характер і виконана переважно червоними та чорними нитками – кольорами, які традиційно символізували життєву силу, захист та зв’язок із рідною землею. Орнаментальні мотиви вирізняються стриманістю та чітким ритмом, характерним для народного мистецтва центральних регіонів України.
Інша сорочка представляє вже закарпатську традицію народного одягу. Виготовлена вона у 1950-х роках у селі Лазещина Рахівського району. Цей експонат привертає увагу насамперед незвичним декоративним оздобленням – вишивкою з різнокольорового бісеру. Бісерний орнамент прикрашає комір-стійку, пазушний розріз та манжети сорочки. Яскраві кольори та складні геометричні мотиви надають виробу особливої декоративності та святковості. Подібна техніка оздоблення була характерною для гуцульського та закарпатського народного строю середини ХХ століття, де бісер широко використовувався не лише у прикрасах, а й у вишивці одягу.
Обидві сорочки є цінними музейними пам’ятками, що відображають локальні особливості української народної культури, традиції вишивки та художні вподобання різних регіонів України. Вони засвідчують багатство й різноманіття українського народного мистецтва та нагадують про важливість збереження культурної спадщини для майбутніх поколінь.
Василина Палинчак-Кутузова,
завідувач сектору етнографії
