 |
| Фото 1. Викладачі Ужгородської гімназії на поч. ХХ ст. Іштван Лаудон ймовірно у першому ряді другий зліва (фото з родинного архіву Олександра Грабаря) |
Професія вчителя завжди викликала шану й повагу в суспільстві. Вона вимагає не тільки глибоких знань, а й любові до учнів. Кожен може закінчити університет і отримати диплом учителя, але не кожен може стати хорошим педагогом. Для цього треба мати особливий талант і вміння передати й донести свої знання іншим. Всі ці якості були в учителя й ботаніка-аматора Іштвана Лаудона, який понад 30 років працював у різних навчальних закладах Ужгорода.
Народився він 20 серпня 1862 року в Ужгороді (в той час Унґвар). В сім’ї Шандора Лаудона та Елеонори Тарновської було ще двоє дітей: син Дюла та дочка Лаура. Батько був учителем в молодшій та керамічній школах, довгий час – скарбником в Ужгородському хорі, членом комісії по охороні здоров’я при міській управі, заступником голови, а згодом і головою педагогічного товариства. Членом цього товариства був і його син.
 |
| Фото 2. Диплом Іштвана Лаудона, виданий 26 травня 1887 року |
Середню освіту Іштван Лаудон здобув у гімназії в рідному місті, а вищу – в Будапештcькому університеті, який закінчив у 1884 році, здобувши спеціальність учителя грецької та латинської мов і право викладати в гімназії (диплом отримав у 1887 році).
У 1885 році захистив докторську дисертацію на тему «Виховання і культура». Його науковим керівником був професор педагогіки Будапештського університету, автор багатьох праць на педагогічну тематику Лубріх Августин (1825-1900).
Із 1886 року починає працювати в Ужгородській гімназії ім. Другетів. Спочатку він був на заміні, викладав латинську, німецьку та грецьку мови й мав 18 годин на тиждень. Із наступного навчального року він уже викладає й фізкультуру, а пізніше – угорську мову та природознавство. З лютого 1891 року Іштван Лаудон став постійним учителем. Із цією подією його навіть привітали на шпальтах газети «Ungvári közlöny» («Ужгородський вісник») за 26 лютого 1891 року. Водночас із 1897 року був помічним учителем у початковій реальній школі для хлопчиків, яка відкрилася в Ужгороді того ж року. Тут він також викладав латинську та грецьку мови.
 |
| Фото 3. Титульна сторінка звіту Ужгородської гімназії за 1886/87 навчальний рік |
Разом із колегами, зокрема з Іштваном Медрецьким, організовував спортивні змагання для гімназистів та учнів реальної школи в Ужгороді, а з кращими – їздили на змагання в Кошіце (зараз Словаччина), Дебрецен (Угорщина), Сату-Маре (Румунія) та інші міста. У газеті «Ung» («Унг») від 31 травня 1903 року описана поїздка на змагання у місто Левоча (Словаччина), яка тривала 6 днів. Після змагань учителі організували учням ще й екскурсію до Високих Татр, які справили незабутнє враження на молодь. Іштван Лаудон сам багато подорожував і заохочував до цього інших. Він їздив на екскурсії як із гімназистами, так із учнями школи для хлопчиків. Під час таких прогулянок знайомив їх із рослинами рідного краю, так як добре знав цю тему, адже ботаніка була улюбленим хобі вчителя, та прививав любов до природи.
Як тільки почалася Перша світова війна, Іштван Лаудон одразу приступив до служби в армії, так як числився лейтенантом у запасі в 66-му Унґварському піхотному полку. На той час йому вже було 52 роки. Після закінчення війни він продовжив роботу в гімназії в рідному місті. Реальну школу для хлопчиків, в якій він був помічним учителем, тоді вже перевели із Ужгорода до Мішкольца (зараз Угорщина).
 |
| Фото 4. Будівля, в якій була Ужгородська гімназія з 1895 до 1945 року (фото з фондів Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького) |
У 1919 році Ужгород, як і вся територія нашого краю, відійшов до Чехословаччини. Змінилася влада, відповідних змін зазнала й гімназія. Її перейменували на «Ужгородську державну реальну гімназію» із основною руською мовою викладання. Всі вчителі, які не склали службову присягу Шкільному Відділу, були звільнені. Серед них був і Іштван Лаудон, тому його прізвище у списку вчителів, опублікованому в річному звіті гімназії за 1919/20 навчальний рік, відсутнє.
У 1920/21 навчальному році в гімназії вирішили відкрити угорський відділ від 1-го до 8-го класу. Для навчання в них повернули звільнених учителів, серед яких був також Іштван Лаудон. Однак він майже не працював. Його поновили на роботі 27 жовтня 1920 року, а з 18 листопада того ж року, згідно річного звіту гімназії за 1920/21 навчальний рік (надрукований у брошурі «Звѣдомлення руськоѣ держ. реал. гимназіи и ей ровнорядных оддѣлов (І. чешско-словенскоѣ и мадярских) в Ужгородѣ – за школ. годы 1918-1923») уже був звільнений від служби. У серпні 1922 року він знову повернувся в гімназію. Одночасно його призначили й учителем в угорських класах горожанської школи. Очевидно, він викладав уже тільки в школі, тому що в списках учителів гімназії за 1922/23 та 1923/24 навчальні роки його немає. В липні 1923 року, за рік до смерті, Іштван Лаудон вийшов на заслужений відпочинок.
 |
| Фото 5. Олександр Грабар з гімназистами (фото з родинного архіву Олександра Грабаря) |
Хороший вчитель той, у кого хороші учні. В Іштвана Лаудона було багато таких. Він був класним керівником і в Олександра Грабаря (1883 – 1959). Відомий не тільки в Україні, а й за її межами орнітолог згодом теж працював у гімназії в Ужгороді разом зі своїм учителем.
Цьогоріч ми відзначаємо 160-річчя від дня народження Іштвана Лаудона. У Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького можна оглянути виставку, присвячену йому й дізнатися про те, чим ще займався в житті талановитий педагог.