«Вічність у миті». Фотовиставка Ігоря Климовича (відео)

 

«Вічність у миті». Фотовиставка Ігоря Климовича

 1 жовтня в День захисників та захисниць України в Закарпатському ОКМ ім. Т. Легоцького відбулося відкриття фотовиставки Ігоря Климовича «Вічність у миті», загинув 30 липня 2025 року. З вітальним словом виступила директор музею Ольга Шумовська, спогадами про Ігоря поділилися його брат Михайло, друг Віктор Курилишин позивний «Скіф» та журналістка Галина Гичка. Присутні переглянули також відео звернення його дружини – Олександри Климович. Коротко про Ігоря про його співпрацю з нашим музеєм та роботу по збереженні культурної спадщини розповів завідувач відділу новітньої історії, Меморіального музею-кімнати А. Волошина Михайло Джахман.

Загалом на виставці представлено 50 чорно-білих світлин на яких переважно відображено різні миті російської-української війни та військовослужбовці ЗСУ.

Всі знімки були зроблені на плівку. «Фотографія — це розказати історію, поділитися переживанням, емоцією, пережити і ще раз. Фотографія — спосіб зберегти частинку тих, хто йде від нас. Фотографія — спосіб залишити щось після себе» – слова Ігоря Климовича. Він захоплювався фотографією довгий час. У 2025 році відкрив у Стрию фотовиставку "Людина і війна" зі світлинами, зробленими на плівку на фронті. Попередньо домовлявся про виставку в Закарпатському ОКМ ім. Т. Легоцького але війна забрала його життя.

Ігор Климович позивний «Африка» був поетом, фотографом, краєзнавцем, істориком та військовим Хорунжої служби 3 ОШБр. Народився 13 червня 1991 року у с. Грабовець на Львівщині. Закінчив Дулібський ліцей імені Маркіяна Шашкевича, згодом навчався на факультеті туризму в Карпатському національному університеті. Упродовж останніх десяти років жив у Києві. Брав участь у Революції гідності, а у 2022 році долучився до Хорунжої служби 3 окремої штурмової бригади. У лютому 2025 року боєць отримав звання молодшого лейтенанта.

Займався евакуацією культурної спадщини: разом із побратимами 3 ОШБр врятував з Донеччини половецьку кам’яну бабу, яку під обстрілами вивіз до Дніпровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького. Проводили евакуацією музейних цінностей із прифронтових музеїв. Важливим напрямом його роботи було документування війни, збереження пам’яті для майбутніх поколінь. До українських музеїв ними було передано сотні військових артефактів. Наприклад до нашого музею Хорунжа служба 3-ї штурмової бригади передала десятки цінних експонатів свідків російсько-української війни.

Михайло Джахман,

завідувач відділу новітньої історії,

Меморільного музею-кімнати А. Волошина

Душею і серцем завжди молоді

 Сьогодні, 1 жовтня, поруч з таким важливим днем, як День захисників і захисниць України, відзначається не менш важлива дата – День людей похилого віку. Тому ЗОКМ ім. Т. Легоцького в цей день вирішив зробити невеличкий приємний подарунок для старшого покоління наших гостей, організувавши для них безкоштовну екскурсію залами нашого музею.

Приємно, що на такий захід зібралося чимало людей, які щиро зацікавилися подією і виявили бажання трохи глибше ознайомитися з історією Закарпаття. Для таких цілей Ужгородський замок, це найкраще місце, тому з нашими дорогими гостями, ми мали нагоду поговорити про історію самого Ужгородського замку, про особливості культури та історії Закарпаття, про релігійні традиції краю і, звісно ж, про сам краєзнавчий музей.

Вважаємо, що така акція виявилася дуже вдалою, адже багато з присутніх на екскурсії людей не є закарпатцями, і зараз вимушено тут проживають через війну, а тому для них, почути щось нове про край де вони наразі проживають, є особливо цінним досвідом. І приємно, що цей досвід став для них дійсно цікавим і важливим, свідченням чого для нас стали їх щира зацікавленість до екскурсії, а також велика кількість приємних відгуків про неї в кінці і в цілому про музей. Для наших співробітників, такі відгуки, приємні враження та щирі посмішки гостей, є найкращою оплатою за власну роботу. Це те, що завжди додатково стимулює до належної праці та виконання нашого головного обов’язку– збереження і популяризація нашої історичної спадщини, попри усі виклики сучасності.

Сьогодні наша місія, як припускаємо була виконана сповна, гості йшли від нас з новими знаннями та приємними спогадами, а це найголовніше. Тому дякуємо всім, хто сьогодні нас відвідав і долучився до екскурсії. Ми ж будемо продовжувати працювати і надалі, щоб і в подальшому дарувати радість всім нашим відвідувачам!

Михайло Лесів,

завідувач відділу науково-освітньої роботи.

У День захисників і захисниць України в Ужгороді презентували оновлену експозицію «За Україну, за її волю»

 1 жовтня 2025 року, у День захисників і захисниць України, в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Тиводара Легоцького відбулася презентація доповненої експозиції «За Україну, за її волю», присвяченої героїзму українських воїнів у російсько-українській війні.

Серед нових експонатів експозиції «За Україну, за її волю»: збитий баражуючий боєприпас ZALA Lancet, використаний ворожими силами на території Курської області РФ, який музею передав учасник бойових дій і волонтер Євген Йоні; уламки авіаційної бомби ФАБ-500, зібрані у селі Миломихайлівка Дніпровської області та передані музею командиром мінометної батареї 23-ї ОМБ з позивним "КАДЕТ"; безпілотник-приманка «Пародія», який музею передав туризмознавець, волонтер і представник команди "Мукачівські дрони" Максим Адаменко; медичний рюкзак "Blackhawk", який передав лейтенант медичної роти 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Ерік Глеба. Також до доповненої експозиції увійшли передані Еріком Глебою контейнери для транспортування боєприпасів, хвостовики від мін, артилерійська гільза калібру 125 мм та фрагмент кулеметної стрічки без набоїв.

Усі передані Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Тиводара Легоцького артефакти мають не лише матеріальну, а й глибоку символічну і документальну цінність. Вони засвідчують реалії сучасної війни, зміну тактик і технологій; відображають безпосередню участь Закарпаття у загальнонаціональному спротиві, адже більшість експонатів пов’язані з військовими, волонтерами та активістами краю; формують живу історичну пам’ять, яка допоможе майбутнім поколінням зрозуміти масштаби і характер спротиву України агресору; сприяють усвідомленню ролі кожного воїна, медика, волонтера в обороні держави; стають важливими джерелами для музейної справи та військової історії.

Презентація доповнення експозиції «За Україну, за її волю» в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Тиводара Легоцького вкотре засвідчила, що український народ не лише бореться, а й фіксує свою історію, створюючи пам’ять, яка буде основою для майбутньої національної ідентичності та колективної гордості.

Ігор Шніцер,

к.і.н., старший науковий співробітник відділу новітньої

історії, Меморіального музею-кімнати А. Волошина

Релігійні та народні традиції: Покрови Пресвятої Богородиці

 Першого дня жовтня відзначаємо відразу кілька свят: День захисників і захисниць України, День українського козацтва та релігійне свято Покрови Пресвятої Богородиці. Вони нерозривно пов’язані між собою глибокими традиціями військової честі та духовної сили.

Одним із головних релігійних свят є Покрова Пресвятої Богородиці. Воно є особливим і серед Богородичних свят. Історія його виникнення відносить нас до далекого Константинополя. Під час облоги міста ворогами люди сховалися у храмі на Влахернах. Люди ревно молилися про порятунок. Разом з народом молився святий Андрій Юродивий. Під час молитви святий побачив у яскравому світлі Богородицю разом з Іоаном Хрестителем і апостолом Іоаном, яка об’явилася у святилищі храму. Марія довго молилася перед престолом, а потім зняла з голови велику хустку – омофор і широко розпростерла її над народом у храмі. Свято Покрови було встановлено ще в Х столітті на згадку про чудесні події в Константинополі. У християнській традиції воно втілює заступництво та материнську опіку Богородиці над усіма вірними.

На українські землі це свято прийшло разом із візантійською церковною традицією. Його українці відзначають ще з 1164 р. За новим календарем воно припадає на 1 жовтня. Запорозькі козаки вважали Пресвяту Богородицю своєю небесною покровителькою: на її честь зводили храми, перед походами зверталися до неї з молитвами про захист, а саме на Покрову обирали нового отамана. Символічно й те, що після цього дня козакам дозволялося залишати Січ і повертатися додому до родин.

Народні традиції суворо регламентують поведінку цього дня. Забороняється фізично працювати, копати чи рубати дрова, прибирати, прати, а також давати порожні обіцянки чи клятви – вважалося, що це принесе хвороби й невдачі. Всі справи потрібно зробити напередодні, щоб зустріти свято в чистоті й радості. Дозволялося лише приготування святкових страв. До Покров потрібно було завершити всі сільськогосподарські роботи, привести городи і подвір’я в порядок, оскільки наближалася зима. Після цього дня вже не виганяли худобу з хліву. Починався час для занять рукоділлям і вечорниць.

Дівчатам у цей день не можна відмовляти сватам – за повір’ям, тоді шлюбу доведеться чекати ще три роки. Дівчата, які ж хотіли вийти заміж, зверталися до небесної заступниці із молитвою про заміжжя. Після цього свята починався сезон сватання й весіль.

До свята Покрови утеплювали житло і пекли млинці. Перед тим, як сідати за святковий стіл, господиня обходила всі кутки з тарілкою і тільки після цього, прочитавши молитву Пресвятій Богородиці, пробувала їх на смак. Також для застілля пекли спеціальний Покровський коровай, яким пригощали всіх родичів і сусідів. А залишки короваю сушили і ховали до Великого посту.

У цей день кожна мати намагалася захистити дітей покровом від усіх бід. Для того благословляла всіх присутніх у хаті іконою Покрова.

У середині ХХ ст. свято Покрова набуло нового змісту – воно стало символічним днем для воїнів Української повстанської армії. Обравши це свято своїм, вояки УПА наголосили на спадкоємності визвольної боротьби українського народу від козацької доби до сучасності. Починаючи від 2014 року, саме цього дня в Україні вшановують День захисників і захисниць України.

Ікона «Покрова Пресвятої Богородиці» є однією із найбільш шанованих у християн, в народі здавна вважалася захисницею від ворогів. У неї просили допомоги перед боєм, оберегу від противників. Вважалося, що Богородиця своїм Омофором вкриває воїна, який воює за добру справу, приносить йому перемогу. У фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького зберігається ікона «Покрова Пресвятої Богородиці». Вона потрапила до музею в 1983 р. Сама ікона виконана у яскравих кольорах. У центрі композиції – образ прихильної до віруючих Богородиці, у її витягнутих руках білий Омофор, розпростертий над головами вірних. Багатолюдність ікони, перебування людей під захистом Божої Матері, є втіленням ідеї небесного покровительства спільноті й державі.

Сьогодні, в свято Покрови Пресвятої Богородиці просимо в небесної захисниці заступництва і оберегу для наших воїнів, зберегти їх життя і відвести від них ворожі кулі й снаряди.

Василина Палинчак-Кутузова,

завідувач сектору етнографії.

Лариса Ганусинець,

провідний науковий співробітник відділу новітньої історії, Меморіального музею-кімнати А. Волошина

БУДЕМО ГІДНІ СЛАВИ ГЕРОЇВ

 1 жовтня в Україні відзначають День захисника і захисниць України.

​Цього дня українці вшановують усіх захисників, які не шкодуючи власного життя, борються за мир, свободу і незалежність нашої держави, які своєю професійною діяльністю, сумлінною працею, волонтерською роботою забезпечують Україні захист.

​Науковою бібліотекою Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького підготовлено ілюстровану виставку «Будемо гідні слави героїв».

Наталія Сачавська,

Завідувачка бібліотекою.