Августин Волошин (17.03.1874 – 19.07.1945) визначний український педагог, громадсько-політичний, культурно-національний діяч, священник, прем'єр-міністр і президент Карпатської України. Відомий дослідник цієї видатної постаті в історії Закарпаття Микола Вегеш пише, що А. Волошин є автором понад 42 підручників та книг. За його підручниками у 1920 – 1930-их роках навчалися чи не в кожній школі нашого краю. Вклад Августина Волошина в розвиток освіти Закарпаття важко переоцінити. У книзі Володимира Бірчака, присвяченій 50-річчю А. Волошина та 25-річчю його науково-видавничій діяльності, наведено слова Волошина: «Учитель виховує молодь не так своїм словом – як своїми справами, усім своїм життям та поступками».
Перший шкільний підручник для народних шкіл «Методична граматика карпато-руського язика для народних школ» (1899) він видав у 25 річному віці. Протягом 20 років підручник кілька разів перевидавався (1901, 1919, 1923, 1928, 1930). У фондах Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького зберігається перше видання граматики 1899 р., яке було передане до музею сином племінниці Августина Волошина Ольги Дутки Августином Туркеняком, а у експозиції «Меморіальний музей-кімната Августина Волошина» виставлена «Методическая грамматика карпато-руського языка для народных школ» ІІІ видання 1919 р. На прикладі цієї шкільної граматики рідної мови видно еволюцію мовних поглядів самого Волошина, який поступово від «карпаторусского», «угро-русского язика» перейшов до рідної руської (української) мови. Чудову проаналізував еволюцію поглядів Волошина Олекса Мишанич у статті «Життя та творчість Августина Волошина».
Цей шлях був довгим і важким і проходив у постійній боротьбі з ворогами народної мови. На українську мову Волошин перейшов тільки у 1930-х роках, коли нове покоління інтелігенції усвідомило, що «малоруська», «руська» і «українська» мова – це мова одного народу на всій території його розселення. На перших порах він активно виступав на захист кирилиці, коли у 1914 – 1915 роках угорські правлячі кола мали намір замінити її латиницею. Він вважав, що нав’язувати російську мову в нашому краї є неправильним та антиісторичним явищем, адже на території сучасного Закарпаття уже у писемних пам’ятках ХVІ століття використовували живу народну мову. Така позиція Волошина була не безпідставна, адже в певних кругах навіть у другій половині 1930-х років російські емігранти робили спроби відкрити школи викладання російською мовою. Депутат чехословацького парламенту С. Фенцик піднімав це питання на державному рівні. Але прем’єр-міністр чехословацького уряду М. Годжа відмовив у клопотанні, наголосивши на тому що, згідно статуту на Підкарпатській Русі не можна відкривати російські школи, а тільки руські (українські). Про це йдеться у статті «Ким клопочеться Фенцик», що вміщена у суспільно-політичному тижневику Республіканської хліборобської (аграрної) партії на Підкарпатській Русі від 26 травня 1936 року.
Августин Волошин відіграв провідну роль у впровадженні української мови в нашому краї, найвище ставив вивчення у школі рідної мови і літератури і докладав до цього багато зусиль. Він разом з однодумцями пройшов складний і суперечливий шлях національного самоусвідомлення, став національним лідером, привів свій народ до утворення Української держави – Карпатська Україна.
Михайло Джахман,
завідувач відділу новітньої історії
та Меморільного музею-кімнати А. Волошина
