Першого дня жовтня відзначаємо відразу кілька свят: День захисників і захисниць України, День українського козацтва та релігійне свято Покрови Пресвятої Богородиці. Вони нерозривно пов’язані між собою глибокими традиціями військової честі та духовної сили.
Одним із головних релігійних свят є Покрова Пресвятої Богородиці. Воно є особливим і серед Богородичних свят. Історія його виникнення відносить нас до далекого Константинополя. Під час облоги міста ворогами люди сховалися у храмі на Влахернах. Люди ревно молилися про порятунок. Разом з народом молився святий Андрій Юродивий. Під час молитви святий побачив у яскравому світлі Богородицю разом з Іоаном Хрестителем і апостолом Іоаном, яка об’явилася у святилищі храму. Марія довго молилася перед престолом, а потім зняла з голови велику хустку – омофор і широко розпростерла її над народом у храмі. Свято Покрови було встановлено ще в Х столітті на згадку про чудесні події в Константинополі. У християнській традиції воно втілює заступництво та материнську опіку Богородиці над усіма вірними.
На українські землі це свято прийшло разом із візантійською церковною традицією. Його українці відзначають ще з 1164 р. За новим календарем воно припадає на 1 жовтня. Запорозькі козаки вважали Пресвяту Богородицю своєю небесною покровителькою: на її честь зводили храми, перед походами зверталися до неї з молитвами про захист, а саме на Покрову обирали нового отамана. Символічно й те, що після цього дня козакам дозволялося залишати Січ і повертатися додому до родин.
Народні традиції суворо регламентують поведінку цього дня. Забороняється фізично працювати, копати чи рубати дрова, прибирати, прати, а також давати порожні обіцянки чи клятви – вважалося, що це принесе хвороби й невдачі. Всі справи потрібно зробити напередодні, щоб зустріти свято в чистоті й радості. Дозволялося лише приготування святкових страв. До Покров потрібно було завершити всі сільськогосподарські роботи, привести городи і подвір’я в порядок, оскільки наближалася зима. Після цього дня вже не виганяли худобу з хліву. Починався час для занять рукоділлям і вечорниць.
Дівчатам у цей день не можна відмовляти сватам – за повір’ям, тоді шлюбу доведеться чекати ще три роки. Дівчата, які ж хотіли вийти заміж, зверталися до небесної заступниці із молитвою про заміжжя. Після цього свята починався сезон сватання й весіль.
До свята Покрови утеплювали житло і пекли млинці. Перед тим, як сідати за святковий стіл, господиня обходила всі кутки з тарілкою і тільки після цього, прочитавши молитву Пресвятій Богородиці, пробувала їх на смак. Також для застілля пекли спеціальний Покровський коровай, яким пригощали всіх родичів і сусідів. А залишки короваю сушили і ховали до Великого посту.
У цей день кожна мати намагалася захистити дітей покровом від усіх бід. Для того благословляла всіх присутніх у хаті іконою Покрова.
У середині ХХ ст. свято Покрова набуло нового змісту – воно стало символічним днем для воїнів Української повстанської армії. Обравши це свято своїм, вояки УПА наголосили на спадкоємності визвольної боротьби українського народу від козацької доби до сучасності. Починаючи від 2014 року, саме цього дня в Україні вшановують День захисників і захисниць України.
Ікона «Покрова Пресвятої Богородиці» є однією із найбільш шанованих у християн, в народі здавна вважалася захисницею від ворогів. У неї просили допомоги перед боєм, оберегу від противників. Вважалося, що Богородиця своїм Омофором вкриває воїна, який воює за добру справу, приносить йому перемогу. У фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького зберігається ікона «Покрова Пресвятої Богородиці». Вона потрапила до музею в 1983 р. Сама ікона виконана у яскравих кольорах. У центрі композиції – образ прихильної до віруючих Богородиці, у її витягнутих руках білий Омофор, розпростертий над головами вірних. Багатолюдність ікони, перебування людей під захистом Божої Матері, є втіленням ідеї небесного покровительства спільноті й державі.
Сьогодні, в свято Покрови Пресвятої Богородиці просимо в небесної захисниці заступництва і оберегу для наших воїнів, зберегти їх життя і відвести від них ворожі кулі й снаряди.
Василина Палинчак-Кутузова,
завідувач сектору етнографії.
Лариса Ганусинець,
провідний науковий співробітник відділу новітньої історії, Меморіального музею-кімнати А. Волошина
