У сучасному світі дедалі важче зберегти народні звичаї та традиції. Швидкий темп життя, глобальні впливи та байдужість до минулого поступово віддаляють нас від наших духовних і культурних витоків. Проте саме ці традиції є основою національної ідентичності — вони поєднують покоління й допомагають відчувати нерозривний зв’язок із рідною землею. Саме тому так важливо не лише берегти, а й розповідати про них.
В фонді нашого музею зберігається цікавий і цінний документ — «Свальба» (весілля у селі Буковець), що описує народні звичаї родинного побуту початку ХХ століття. Село Буковець розташоване в долині річки Жденівська біля підніжжя Карпат, неподалік гори Пікуй (1405 м). Записи зроблено вчителем Парлагом Михайлом Івановичем у 1930–1933 роках з усних розповідей, повторно уточнено матеріали у 1964 р. Сьогодні розповімо Вам частинку з них, а саме про традицію сватання.
В рукописі розповідається, про батька Федора який добився від сина щоб той засватав дівчину Настуню - газдівську дівку, у батьків якої є і землиця аж дві восьмини, і худобиця, а може і грошинята будуть. Не довго думаючи Федір пішов до свого знайомого, в селі відомого «газди» який знав і поговорити і «пофіглювати» - жартувати, та попросив його щоб пішов на «обзори» до батьків Настуні. У неділю після обіду, під час товариської розмови з батьками Настуні, газда дізнався, чи віддадуть її за Федорового сина, а також що їй дадуть і землю, і худобу, а, можливо, ще й гроші. Після обзорів Федір із батьком Настуні домовилися в корчмі, на який день було б зручно піти молодому на сватання, що за традицією відбувається у неділю, вівторок або четвер.
Деколи молодий або молода перед тим як би поженитися йдуть до «приймелника» щоб їм пророкував майбутнє, чи будуть вони мати «серенчу» - щастя якщо поберуться, чи буде їм «поводитися» у газдівстві та інше. Коли все благополучно між молодими і батьками, ніхто їх не налякав і не роздумали одружуватися, молодий в день на коли батьки домовилися збирається на «сватанки». По звичаю йшли батько молодого, хтось із рідні і ще один сват-газда який добре знає говорити «часть токмити» - посаг виторговувати.
Ще і не провиднілося, а молодий з батьком і сватами вирушать в путь, так рано тому щоб ніхто їм не перейшов дороги «порожняком». У молодої чекають сватів: стіл накритий скатертиною і не порожній — на ньому житній хліб, а не вівсяний ощіпок. У хаті світло: світять не «скіпою», як це зазвичай робили у ті часи у прості дні, а гасовою лампою — навіть і скло знайшлося. Свати з молодим заходять до хати, вітаються: «Слава Ісусу Христу!», тиснуть руки й сідають за стіл. Розмова починається невимушено — жартують, говорять про погоду. Господар подає «фляшку з палінкою» і «погар», наливає горілку та пропонує батькові молодого: «Ану випийте, щоб зігрілися». Той жартома відповідає: «Пийте ви вперед, бо не знаємо, що ви нам даєте — може, які чари». Батько молодої промовляє: «Дай, Боже, щоб наші молодята зійшлися щасливої години і були щасливі», після чого відпиває півсклянки, а решту виливає до стелі — «повалу». Газдиня подає на стіл «ратоту» — яєчню на хлібі, а згодом інші страви: м’ясо, яйця, курятину, голубці, пироги, кашу, «кромплі». Батько молодого, підводячись, виголошує побажання: «Дай Боже здоров’я за наших молодих, оби ся так мали, як у святій неділі земля ся має». Розмова згодом стає все жвавішою, господиня пригощає гостей щораз новими стравами.
Стануть говорити про любов, про батьків, про молодих, про газдівство. Тут уже й про молоду, й про молодого. Зайде розмова і про «часть» — посаг молодої та молодого. Сват запитає в батьків молодої, що вони дадуть своїй доньці у «часть». Батьки відповідають, що згодні дати «дараба» — частину землі, корову та 500 корон як допомогу молодим. Батько й сват починають торгуватися, домовляються ще про коня та 800 корон. Крім того, хочуть, щоб землю переписали в земельному уряді ще перед весіллям. Батьки молодої, зі свого боку, вимагають від сватів, щоб на молодого переписали половину їхньої хати, аби вони, батьки, потім не задумали виганяти молодих.
Коли все обговорено, батьки й сват ударяють по руках на знак укладеної домовленості. Мати відразу посилає дівчину до комори, а та звідти виносить у рушнику загорнутий невеликий житній колач — хлібину, у яку зверху вдавлена грошова монета. Цей колач молода кладе в «тайстру» — торбинку молодого, на знак того, що він її засватав. Після цього випивають ще по склянці горілки й, відкланявшись, ідуть додому — сватання закінчено.
Хома Анастасія,
завідувач відділу фондів
